|
|
|
Асоціація «Українці Казахстану» | |
Українці Павлодару віншують березневу весну
Третій місяць року березень по праву рахується первістком весни, бо саме в березні починають текти струмки, темніє ліс, бубнявіють на деревах бруньки, з’являються чудодійні першоцвіти…, прилітає на своїй вогневиці грізній Перун і пробуджує від зимового сну рідну землю.
І сьогодні нікого не здивуєш, що саме з березня розпочинається весна. Але не всі знають, що саме з цього місяця у наших пращурів розпочинався новий рік – літо. Саме у цю пору розпочинається робота у хліборобів, бо пробуджується природа, все розквітає, цвіте, плодоносить і відмирає, протягом одного року – літа. Тому цілком логічним був початок нового року саме з початку весни, а не так, як тепер – з середини зими.
На березень припадало чимало релігійних свят та обрядів. Особливо веселилися та раділи початку весни молодь та діти, влаштовуючи цікаві дійства зустрічі весни.
Іртиш радіє березневій порі
Але в березні зима ще могла нагадати про себе, Нерідко теплу погоду змінювали заморозки, пролітав сніг, перетворюючись у завірюху. Тому – то кажуть, що у березня примхливий характер: він і усміхнеться, і заплаче, «місяць март трьох місяців варт». Але все це тимчасове явище. Щоб там не було, березень, як мовить відоме прислів’я, березовим віником зиму вимітає.
Цьогорічний березень, як в Україні, так і в Казахстані вдосталь продемонстрував свій крутий характер. В Павлодарському Надіртишші у березневу пору випало стільки снігу, скільки його не зуміли «накидати» зимові попередники березня. У цю ранню весняну пору не бракувало і штормових буревіїв та непроглядної хурделиці.
Але не зміг примхливий первісток весни збити з пантелику етнокультурні об’єднання павлодарщини у проведені традиційних заходів, котрі припадають саме на цей період.
Надзвичайно насиченим цей місяць видався і для активістів Павлодарського товариства української культури ім. Т. Г. Шевченка. І хоча шевченківці в поточному році «пробудилися» ще в різдвяні дні, за традицією і березень вийшов насиченим на знакові заходи.
П'ятнадцять років в злагоді та порозумінні
Знаменно, що день народження Асамблеї народу Казахстану співпав із першим днем весняної пори.
Здобутки обласної асамблеї в Павлодарскому Надіртишші відомі не тільки в регіоні, але й далеко за його межами. Павлодарці не тільки створили гарні умови для розвитку національних культур у своїй області, що підтверджується потужною діяльністю 19 обласних етнокультурних громадських об’єднань та їх, більш чим 50 філій, успішним функціонуванням на протязі 11 років відомої школи національного відродження, де під одним дахом навчається понад 500 дітей різних національностей, наявністю красеня – міського Палацу дружби, де створено всі умови для життя усіх осередків, але і внесли вагомий доробок у діяльність республіканської Асамблеї.
В честь 15 – річчя від дня народження Асамблеї в області було проведено низку святкових заходів, до яких долучилися усі активісти етнокультурних осередків.
У цьому комплексі заходів українське товариство посвятило тижневик ювілею. У світлиці товариства було розгорнуто виставку матеріалів, які віддзеркалювали п’ятнадцятирічне життя української громади в сім’ї асамблеї. А в українському відділенні школи національного відродження було проведено круглий стіл, «Асамблея - це я».
Молодіжні вокально – інструментальний ансамбль бандуристів «Чарівні струни» та вокальний колектив «Чорнобривці» виступили з концертними програмами в селах Актогай та Щербакти, де компактно проживають пред-ставники української діаспори.
Ну, а у день ювілею, 1 березня, в конференц-залі міського Палацу дружби було проведено науково – практичну конференцію, «Асамблея народу Казахстану, як інститут стабільності і злагоди в суспільстві», у якій прийняли участь активісти етнокультурних осередків та їх філій, вченні, представники виконавчих та представницьких установ, громадськість області.
У цей день акім приміського Павлодарського району Толєген Бастенов у своїй резиденції дав святковий обід учасникам конференції, котрі разом з активістами етно – культурних філій району поласували казахською національною кухнею, подивились концертну програму творчих колективів філій, разом поспівали пісень різних націй.
Завершився перший день ювілейного свята прийомом для керівників осередків та активістів обласної асамблеї у фешенебельному ресторані «Сєвер», який влаштував акім області. І тут було чимало спогадів із п’ятнадцятирічного життя асамблеї та її складових частин, етно – культурних об’єднань, лунали пісні на різних мовах, танцювали і жартували ті, хто здебільшого сам організовував та проводив культурологічні заходи, але тепер за-служили відпочинок для себе.
Слід зазначити, що у день ювілею відбулися святкові заходи у містах і у більшості сільських районах області.
Приємно, що під час заходів, а також у засобах масової інформації області відзначався вагомий внесок українського товариства та його філій в становлення обласної асамблеї народу Казахстану, зміцнення злагоди та порозуміння між казахстанцями. Після німецького і татаро – башкирського осередків, українське товариство було започатковане у 1992 році, у числі перших в області, українці започаткували недільну школу і радіопередачу українською мовою. Легендою обласних фестивалів національних культур став український народний хоровий колектив, який на протязі 17 рік радує своєю творчістю прихильників української пісні. А його колишні художні керівники Ми-кола Прядко і Олександр Білозерський отримали високі звання, «Заслужених працівників культури України».
В історію обласної асамблеї увійшли і спортсмени української громади, котрі у шести обласних спартакіада серед єтно центрів, п’ять раз становилися чемпіонами цих перегонів. Історичним є і те, що вперше на Азійському континенті саме у Павлодарі ожив голос української бандури, культурологічного символу українського народу.
Про завзятість активістів українського товариства свідчить и той факт, що за ці 15 років 68 активістів товариства були удостоєні Почесних грамот та Дипломів обласного, міських, районних виконавчих, представницьких органів, а також міністерств, відомств України і Казахстану.
Михайло Парипса з нагородами за українську справу у Казахстані
А серед керівників етно – культурних громад області самою авторитетною постаттю являється голова українського товариства, Михайло Парипса, котрий на протязі 18 років очолює українську громаду і саме за цю діяльність має високі нагороди України і Казахстану: Почесне звання «Заслужений пра-цівник культури України», два ордени України «За заслуги», вищий орден Української православної Церкви, «Архистратига Михаїла», орден Республіки Казахстан «Достик».
Заходи на честь 15 – річчя Асамблеї народу Казахстану проводилися протягом цілого місяця.
Тарасова мова і пісня
Щовесни, коли тануть сніги,
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги,
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка!
Саме такі слова стали епілогом до святкового заходу товариства української культури ім. Т. Шевченка на честь 196 річниці від дня народження Великого Українця.
Перша декада березня традиційно стала знаковою у житті павлодарських українців, бо починаючи з 1993 року місцеві українці щорічно вшановують роковини народження Великого сина України, духовного Батька всіх українців, Тараса Григоровича Шевченка.
Сумують козаченьки
Три століття тому став на творчий шлях кріпацький син Тарас Шевченко. Народившись у чарівному куточку української землі на мальовничій Черкащині, серед працьовитих і талановитих людей, Тарас ввібрав все краще, що притаманно українському народові.
Ні важке життя, ні панські побої, ні пропозиції жити як панич, ні заслання та солдатська муштра, не вибили з нього українського духу, духу любові до свого краю, до своїх земляків. Він назавжди залишився бідним, але гордим українцем, боронячи українську землю, її знедолених людей, наставляючи на вірний шлях, розкриваючи очі на дійсність.
Тараса Шевченка здебільшого знають, як талановитого поета. Але Великий Кобзар був надзвичайно і здібним художником, навчаючись в академії художніх мистецтв у Петербурзі, він здобув академічне звання. Його твори високо цінилися серед художників того часу.
Особливо чимало Тарас зробив малюнків, перебуваючи в засланні. Він присвятив понад 200 малюнків, які віддзеркалювали життя та побут казахів. Саме на Аралі та Каспії, де Шевченко проходив сувору військову службу, перебуваючи в засланні, він практично весь цей час прожив на казахстанській землі.
Тарасова пісня гуртує громаду
Відомий казахський письменник Габіден Мустафін відзначає, що Шевченко практично був першим поетом та художником на казахській землі, ставши відомим акином Таразі. Він фактично був і першим послом України в Казахстані.
Підтвердженням авторитету Тараса Шевченка в Казахстані є і той факт, що в кожному місті та багатьох селах і аулах республіки названі вулиці на честь Великого Українця. В Мангистауській області є містечко з назвою – Форт Шевченка. У цьому містечку і в місті Алмати Кобзареві споруджено достойні пам’ятники. Його ім’ям названо чотири обласних громади республіки. Щорічно кожна громада достойно відзначає його роковини.
Не став виключенням і нинішній рік, у концертному залі Будинку дружби відбувся великий святковий концерт, у якому прийняли участь самодіяльні митці дорослих, молоді та дітей.
До українців долучилися і представники других національностей, котрі були, як серед артистів, так і серед глядачів.
Збірний хоровий колектив дорослих, молоді та дітей українського відділення школи національного відродження під орудою Петра Маслія, виконав низку пісень на слова Кобзаря. Слід зазначити, що у цій святковій програмі домінувала українська молодь. Молоді самодіяльні артисти декламували вірші та уривки з поем Шевченка, виконували пісенні твори на його слова.
Спостерігаючи за подіями, які розгортаються на сцені, робиш висновок, що про Шевченка та його творчість можна і не розказувати, адже його пісні, вірші, поеми і художні твори, самі розказують про нього, про велич його духу та любові до рідної землі і її народу.
Цього вечора глядачі пишалися молодими хлопцями та дівчатами: Денисом Богданом, Сашком Холматовим, Оленою Стрюковою, Діаною Стаценко, Вікою Ярошою, Костею Нємченком, котрі впевнено і талановито читали його мовою,. його вірші, поеми, розігрували сценки.
І невільно задумуєшся, а чи думав Тарас, що пройдуть століття і в далекім казахстанськім краї, де він відбував незаслужене покарання, його пра, правнуки з такою любов’ю та натхненням будуть шанувати його пам'ять і творчість.
Стержнем вечора стала пісенно – літературна композиція, «Балада про козаків» у виконані вокальних гуртів «Чорнобривці» і «Козаченьки», яка донесла до глядачів сцену про патріотизм українського козацтва та його самопожертву у роки визвольних змагань за свободу української землі, їх батьків, наречених і дітей, що викликало одностайне визнання присутніх, а у багатьох із них і сльози.
Напевно, не випадково сталося так, що день народження Тараса межує з жіночим святом 8 березня. Адже поет левову частку своїх поетичних творів присвятив жіночій долі, будучи живим свідком нестерпної муки та поневірянь матерів, сестер та більшості жінок знедоленої України. Хоча сам ніколи не був жонатим та й не мав своїх дітей…
Тому друга половина концертної програми була присвячена прекрасній половині нашого людства.
Глядачі, а вони переповнили концертний зал палацу дружби, щедро аплодували молодим солістам, сестрам Юлі та Ганні Клочан, Ганні Оразбаєвій, Юлії Мальцевій, Насті Небоженко і Маші Маслій, котрі майстерно виконували сучасні естрадні пісні українських авторів.
В концертній програмі пролунали пісенні твори і казахських авторів, шквал оплесків глядачі подарували солістові Серіку Аринову за казахські народні пісні, і молодіжному вокальному гурту «Чорнобривці» за пісню на казахській мові композитора Кусаінова, «Туган жер».
Особливої похвали у глядачів заслужило тріо з гурту «Козаченьки» у складі Сашка Єгорова, Олекси Жарікова і Віталія Вшивцева, яке подарувало учасникам свята чимало відомих та нових сучасних українських співанок. В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає та шанує все людство, таким ім’ям та особистістю, безперечно у світі являється Тарас Шевченко.
Тарасрва мова і пісня луна і в свято Науризу
Змістовним та вражаючим був і фінал цього свята, коли збірний хор дорослих, молоді та дітей у 50 голосів виконав пісню на слова павлодарських авторів, поета, учасника Другої світової війни Михайла Гапона і на музику Олега Лєнського, «Тарасова мова і пісня», у якій розповідається про нащадків Тараса на павлодарській землі:
Сьогодні цю пісню згадали,
Тарасові діти – сини,
Які цілину підіймали,
З далеких Дніпра і Десни!
Тепер ми ті дні пам’ятаєм
Куди нас дороги вели,-
І хору, в якому співаєм,
Шевченкове ім’я дали.
В братерській сім’ї Асамблеї
Українська пісня гучна,
Плекають нащадки про неї
Батьківська сила міцна.
Для початку в Павлодарі все готово
Щедрих оплесків у цей вечір крім самодіяльних митців отримала і режисер – постановник цього свята, завідуюча українським відділенням школи національного відродження, адміністратор школи бандуристів, Леоніда рябініна.
У цей вечір чимало його учасників зробили грошові пожертви на користь українського товариства. Більш, як двогодинне театралізоване дійство не втомило учасників, а навпаки, налаштувало на ліричний лад, давши змогу, кому доторкнутися до щемящого минулого, а кому запізнати перли українського народу.
Науриз мейрами – свято казахстанського народу – свято єдності, миру і оновлення
Це величаве свято появилося в далекі часи, коли ще не було сучасних релігій та національностей. Це день, коли небесні світила: сузір’я та зірки після річного круговороту повертаються на точки свого первинного перебування і починають новий шлях – коло. Нагриз це день пробудження та оновлення природи і відповідно у людей це празник оновлення та очищення від зла, ненависті, гріхів. Він закликає людей до очищення їх душ. У цей день відкривають та очищають джерела, водосховища і криниці, кожен повинен займатися благодійністю, панують добро, веселощі та братання. Це щедре і світле свято разом з казахами радо стрічають люди всіх націй та народностей, якими так багата казахська земля, бо воно єднає людей, несе взаємопорозуміння, любов, мир і благополуччя. За традицією обласної асамблеї, первістками цього свята виступають учні школи національного відродження.У просторому вестибюль – холі міського Палацу дружби єтно відділення школи національного відродження влаштували виставку страв, які побутують у свято Науриза і характерні тій, чи іншій народності. Діти, молодь, та й дорослі з цікавістю оглядали національні явства, господарі - представники азербайджанського, уйгурського, киргизького, татаро – башкирського, чечено – інгушського та кабардино – балкарського осередків щедро пригощали чудодійним нагриз – коже, традиційним печивом, та різноманітними солодощами. Ласуючи празниковими стравами, представники слов’янських центрів знайшли дещо схожого і з традиціями своїх народів. Так у азербайджанців святковим атрибутом були теж запалені свічки, а у уйгурів, крашанки. А на сцені концертного залу розгорнувся калейдоскоп демонстрації святкових звичаїв та обрядів представниками тюркських народів. Зі своїми святковими номерами виступали представники і других центрів, вітаючи мусульман з їх гарним празником. Так, поляки продемонст-рували свій обряд проводів зими і зустрічі весни. Учні українського відділення привітали гостей українським весняним танцем, піснею про калину та пісенно – музичною мелодією ансамблю бандуристів.
Ну, а головні дійства свята відбулися в центрі міста на площі побережжя Іртиша, який у свою чергу теж нагадав про прихід весни, випускаючи на поверх криги перші потічки водяної гладі. Яскраві святкові юрти утворили своєрідний святковий аул з ватагами дітей, дорослих, розвагами, музикою та піснями. На ряду з науризовською традиційною кухнею, вишикувався «харчовий» святочний ряд кожного із 19 національно-культурних центрів зі своїми національними стравами. Залишився задоволеним акім області Бакитжан Сагінтаєв, оглянувши кожну із виставок нацменшин. Чуть довше затримався коло українського столу, де в противагу Великому посту, красувалося сало у трьох варіантах, рожеві пиріжки з різними начинками, полтавські запашні котлети, пузаті голубці. Про все спішила главі області розповісти авторку кухні, ветеран цього мистецтва, Антоніна Маслій, котрій вдало асистентували співголови молодіжного крила Олена Стрюкова, Денис Богдан і активістка Діана Стаценко. Губернатор пригостився пиріжком з горохом, потримав чар-ку з горілкою, запропоновану головою громади паном Парипсою, але передав її для реалізації своєму заступникові, а сам з задоволенням прийняв подаровану українцями книгу – альбом «Українці Казахстану».
А з протилежного боку площі, з великої святкової просто неба сцени вже лу-нала пісня «Мій Казахстан» у виконані українського народного хорового колективу. Хвацько з наснагою заспівував ветеран цих празників Анатолій Невмивака.
Українска співанка поринула у віночок співів на різних мовах, який полинув над, ще не зовсім пробудженим Іртишом.
Березень закінчується, а заходи тривають
Не успіли затихнути святочні акорди Науризу, а у активістів української громади на черзі нові творчі турботи.
Коли буде друкуватися цей номер тижневика, українське товариство буде показувати свою творчу концертну програму в рамках міського фестивалю національних культур, виборюючи місце в заключному гала – концерті обласного фестивалю, який фінішує в день Першотравня.Керманичам українських творчих колективів вдалося скомпонувати півгодинну фестивальну програму, включивши учасників по усім номінаціям, ледь справившись з конкурентами для участі у цьому заході серед творчих колективів та окремих виконавців українського товариства. Спостерігаючи за своєрідним марафоном українців павлодарщини, дивуєшся їх завзятості та насназі…
То ж хочеться побажати їм у цих та всіх інших справах всіляких успіхів та вдачі.
* * *
Ольга Голованчук,
Егор Росошанський,
світлини Інни Парипси |
|
|
Технології
