|
|
|
Екібастузці віншують Анатолія Таранова | |
Те, що концертний зал Екібастузського міського Будинку дружби був вщент заповнений членами місцевого українського товариства «Світанок» та представниками інших діаспор міста свідчило про цікавість заходу, який проводили українці на честь 70 – річчя від дня народження свого члена – Анатолія Олександровича Таранова. Та то й не дивно, адже пан Анатолій ще заздалегідь до свого поважного ювілею набув вагомого авторитету, як серед мешканців міста, де проживає понад 45 років, так і серед української спільноти міста енергетиків та вуглярів.
Ювіляр А.Таранов з гітарою
70 років, то вагома дата у житті кожної людини і такий вік заслуговує надзвичайної шани з боку людей та громадськості.
Але Анатолій Таранов заслужив поваги від громадськості міста не тільки, як ветеран – семи десятник. Але і, як творча натура, самодіяльний митець, учасник практично усіх мистецьких заходів, якими ніколи не був бідним Екібастуз. Таранова знають і старі, і малі, як незаурядного виконавця пісень, котрий на протязі всього свого життя у місті Екібастузі співав у різноманітних творчих колективах. А коли у місті започаткували філіал Павлодарського товариста української культури ім. Т. Г. Шевченка «Світанок», Анатолій Олександрович став його «фундаментальною» складовою частиною, являючись солістом недавно створеного хорового колективу та виконуючи сольні пісні, нерідко акомпануючи собі на гітарі, Гітара, то особлива його творча любов, невипадково він є постійним учасником творчих змагань бардів міста та області, посідаючи там призові місця.
Соліст Таранов заспівує у пісні "Ти моя Україно" у хоровому гурті Екібастузського українського товариства "Світанок"
Коли пана Анатолія запитують, чому він, росіянин за паспортом, являється активним членом української громади і з такою закоханістю співає українських пісень. Він дивується і сердиться, мовляв, я маю відношення до багатьох націй, в оточенні яких живу уже восьмий десяток свого життя. А українська мова та пісня знайомі Таранову ще з ранніх дитячих років. Наро-дившись та мешкаючи в дитинстві на Слобожанщині – місті Вороніжі, він ще в юні роки не міг збагнути, чому родичі та інші люди розмовляли російсько – українською мовами. А ось українські пісні, то співали всі мешканці Вороніжу не зважаючи на національність.
Але не довелося малому Таранову насолоджуватися поміркованим – м’яким кліматом вороніжчини, бо тата, тодішня влада об’явила ворогом народу лише за те, що осмілився, будучи службовцем, у церкві похристити доньку. Тому сімейству Таранових прийшлося приживатися на Кавказі та звикати до тамтешнього клімату, перенести там і роки військової окупації. Тому то й не дивно, що Анатолій Олександрович залюбки співає, акомпануючи собі під гітару не лише російські та українські співанки, але й чеченські, грузинські та осетинські, німецькі співанки.
Але на сцену вийшов уперше, переїхавши до Казахстану, у місті Леніногор-ську, сьогоднішньої Східно – Казахстанської області.
А дальше доля так склалася, що з 1964 року став жити в Екібастузі, де стрів своє семи десятиріччя, став дідусем, але впершу чергу відомим співаком – аматором і має чимало своїх прихильників. Ну а співочу «практику», як зазначає сам пан Анатолій, проходив головним чином на робочому місті – за кермом автомобіля. Саме професія водія стала домінуючою в його трудовій біографії. Із 46 річного трудового стажу, за кермом він провів – 36 років, і переважно водієм легкового авто. Чим дуже гордиться пан Анатолій. Він гордиться, що майже тиждень возив легендарну у свій част постать – Малінкова, коли той був директором Екібастузської ТЕС. Чимало возив на службовому автомобілі майбутнього Прем’єр міністра та Міністра оборони Казахстану, пана Д. Ахметова, котрий тоді працював на керівних державних посадах у Екібастузі. Саме із радіоприймача легкового авто чимало вивчав пісень і не рідко їх співав собі, а інколи і пасажирам, котрі просили його про це.
Надзвичайно тішиться активістом українського центру, його голова Ганна Василівна Яйцева, констатуючи, що Таранов, то ядро творчого потенціалу громади. Без нього не обходиться ні один захід українців, при цьому він ніколи не «хворіє» зірковою хворобою, надзвичайно лагідний і з ним приємно працювати.
- А працювати, зазначає пані Ганна, - Він уміє, як ніхто.
Тому то свято влаштоване на честь таранова, то відповідна закономірність. І у цей вечір Анатолій Олександрович був на своєму творчому «посту», бо аж ніяк не був похожим на іменинника, співав і з хоровим колективом, у тріо, квартеті, і зі своїми подругами по попередній творчій біографії. А у відповідь на музичний подарунок від колег – бардів, сам, акомпануючи собі під гітару. Виконав низку бардовських пісень. У цей вечір зал гримів оплесками та оваціями на честь ювіляра.
Слід зазначити, що цього вечора в концертному залі практично було дві знані події: вшанування ювіляра, і практично своєрідна демонстрація надбання творчих сил «Світанку». Не дивлячись на молодість центру, він уже має хоровий колектив дорослих, молоді та дітей, танцювальний колектив, чимало солістів. У цьому вечорі приймали участь самодіяльні артисти декількох вікових поколінь, від п’ятирічної Даші Шапко, до людей літнього віку.
Голова Асоціації "Українці Казахстану" Михайло Парипса, вручає Почесну грамоту ювіляру.
Привітати знаного ювіляра приїхав до екібастузу привітати і голова обласного українського товариства української культури ім.. Т. Г. Шевченка Михайло Парипса, вручивши імениннику Почесну грамоту обласного товариства, а солістки молодіжного крила обласного товариства Сестри Юля і Ганна Клочан і Юля Мальцева подарували Анатолієві Олександровичу низку чудових українських пісень. У цей вечір павлодарці передали до бібліотеки екібастузьких українців підбірку художньої та історичної літератури.
У цей вечір було чимало квітів та добрих слів на адресу ювіляра. вітальні адреси йому вручили керівники місцевого будинку дружби, міського відділу внутрішньої політики.
Чимало було сказано теплих слів на адресу Таранова з боку прихильників його таланту.
Розчулений від цього дійства не витерпів щоб не виступити і Станіслав Павлович Куржей – справжня легенда Екібастузу та вугільної промисловості бувшого РСРС, котрий впродовж довгих років був Генеральним директором комбінату «Екібастузуголь», внісши великий особистий внесок у розбудову «Екібастузького паливно–енергетичного комплексу», за що йому присвоєно звання двічі Героя Соціалістичної праці.
Пан Куржей, народившись у Проскурові (нині м. Хмельницький) і провівши там дитячі роки, добре пам’ята? українську мові, традиції та звичаї українського народу. З появою української громади в екібастузі старається не пропускати заходи цього центру.
Вітаючи ювіляра, який теж є його кумиром, Станіслав Павлович подякував за творчість імениннику та творчим колективам «Світанку» і його голові, пані Ганні зокрема. Герой Праці констатував, що саме дякуючи Асамблеї народу Казахстану, став можливим розквіт духовної творчості представникам всіх наці та народностей, якими так щедра казахстанська земля.
Спостерігаючи за цим заходом та діями його учасників невільно пишаєшся тим, що у ньому приймають люди різних поколінь та національностей, висловлюють повагу та шану один одному, уміють цінувати здобутки, талант і вік своїх земляків, радіти за них, створюючи атмосферу злагоди та порозуміння.
* * *
М. Голованчук,
Світлини автора |
|
|
Технології
