|
|
|
«Українській родині» - п'ятнадцять років! | |
Саме стільки років (з 14 грудня 1994 року) живе в ефірі обласного радіо радіопередача Павлодарського товариства української культури ім. Т. Г. Шевченка, єдина на теренах Казахстану радіопередача українською мовою, створення якої зініціював і всі ці роки редагує голова тутешньої української громади, Михайло Парипса.
У день роковин «Української родини» наш позаштатний кореспондент, Ольга Голованчук, взяла інтерв’ю у пана Парипси.
- Пане Михайле, вітаючи Вас та ваших коле по радіопередачі з п’ятнадцятиріччям від дня її народження, хотілося б розповісти читачам нашого тижневика про все що стосується «Української родини». І в першу чергу про те, як появилася ідея її створення, і як Ви стали її редактором?
Започаткувавши у 1992 році Павлодарське товариство ми, його активісти, наповнювали діяльність різноманітними напрямами, або, як зараз модно називати, проектами. Ось я і запропонував організувати випуск такої радіопередачі у Павлодарському Надіртишші.
- Запропонували і очолили її випуск… Але ж для цього потрібно не малі кошти? А щоб редагувати радіопередачу, необхідно мати фахову освіту чи якийсь досвід. Як Вам вдалося опанувати цією непростою справою?
Втіленню моєї ідеї про створення нашої радіопередачі допомогла тодішній головний редактор облтелерадіо, нині покійна, Лідія Петрова – Топко. Саме вона прийняла рішення, що бути «Українській родині», виділивши безкоштовно для цього радіо ефір, а це 45 хвилин щомісячно.
Ми відповідаємо за підготовку матеріалів радіопередачі, складаємо сценарій, забезпечуємо ведучими передачі, Ну, а фахівці обласного раді забезпечують технічний запис радіопередачі та випуск її в ефір.
Так, за фахом я економіст та юрист, але ще у шкільні роки мав нагоду доторкнутися до цієї справи, щоправда у межах сільської школи та села.
У 1963 році нашій Росошанській середній школі, що у Липовецькому районі Вінницької області, військові, що перебували на жнивах тутешнього колгоспу, подарували мінірадівузол. Ну а директор школи запропонував мені, як голові ради старшокласників школи, організувати випуск шкільної радіопередачі, яку ми назвали «Шкільне життя», а виходила вона в шкільний ефір на велику перерву у дні навчання. І до речі, вона користувалася значною популярністю серед учнів школи та викладачів. Пригадую, що на перших порах у рубриці, «музичні вітання», ми використовували лише два твори: пісню «Гуцулка Ксеня» та «Вальс на сопках Манжуріях». Саме такі пісенномузичні твори були у нашому розпорядження на єдиній, у той час, грамплатівці.
Ну а після того, як наша шкільна радіопередача набула популярності, мене запросили редагувати та бути ведучим сатиричної сторінки «Вила в бік» колгоспної радіопередачі «Колгоспне життя». Ця сторінка теж користувалася не абиякою популярністю серед односельців. Але клопоту мені від цієї «популярності» було чимало. Бо персонажі з матеріалів сатиричної сторінки, то були наші колгоспники. А така «увага» їм та їх ближнім, була зовсім не потрібна.
- Ну а тепер про павлодарську «Українську родину», що вона собою уявляє…
Наша радіопередача складається з чотирьох головних блоків: «Вісті з України», де йдеться про основні події в Україні; «Ознаки місяця», про історію походження кожного із місяців року, та головних народних свят кожного місяця; «З життя українців Павлодарського Надіртишшя», де розповідається про події та заходи в обласному товаристві і його дев’яти філіях, та відомих українців павлодарщини; «Наші музичні вітання», у цій рубриці лунають пісні та музичні твори на честь ювілярів та іменинників із числа активістів української громади та її філій.
Як правило, наша радіопередача розпочинається традиційними музичними позивними, точно такими ж, які лунають в Україні на республіканському радіо ранком перед початком його програми.
І завершується, як правило, наша радіопередача повідомленнями та оголошеннями.
-Ну, а тепер про тих, хто разом з Вами піклується цією незвичайною для Казахстану радіопередачею, хто першим її вивів у ефір.
Забігаючи у наперед, зазнач, що вся ця робота виконується не громадських засадах. Всі ці 15 років я пишу сценарії цих рідопередач, підбираю пісенно – музичні твори. І якраз 14 грудня 1994 року, разом з Антоніною Яківною Маслій, презентували «Українську родину» в ефірі обласного радіо.
Слід зазначити, що фактично постійними ведучими нашої радіопередачі являється подружжя Антоніна та Петро Маслії. Саме їх голоси другого четверга кожного місяця о 16 годині 15 хвилин повідомляють радіослухачів: « В ефірі черговий випуск радіопередачі павлодарського товариства української культури ім. Т. г. Шевченка, «Українська родина». За цей час підготовлено та випущено до ефіру 169 радіопередач, або 127 годин ефірного часу.
Гріх було б не згадати ще одного учасника нашої передачі - звукорежисера, Віри Михайлівни Сідько, котра всі ці роки, являючись фахівцем обласного радіо, сумлінно забезпечує технічну підтримку «Української родини».
- Пане Михайле. І що всі ці п'ятнадцять років не було зривів у випуску передачі?
Уявіть собі, що жодного разу ми не зривали випуск в ефір нашої радіопередачі, Щоправда бувало із за технічних причин, які виникали на облрадіо, передачі виходили в ефір на годину пізніше від запланованого часу. То уже з цих обставин на мій телефон і ведучих поступало чимало телефонних звернень. Мовляв, що трапилося, чому не вийшла радіопередача… І це було для нас підтвердженням, що нас радіослухач знає і чекає на зустріч з нашою радіопередачею. Рівно ж, і як листи наших слухачів, котрі надсилають свої відгуки, пропозиції та подяки.
Хоча й на протязі п’ятнадцятирічного життя траплялися і казуси. Так у березні 2004 року тодішня керівниця обласного радіо перед самим випуском передачі в ефір самовільно вилучила слова ведучого, які торкалися новообраного Президента України, та повідомлення про призначення керівників урядових установ України. І пішов у ефірі якийсь «каламбур». Свій нестандартний поступок опісля та пані пояснила тим, що то, мовляв, учасники «оранжевої революції» і про них не потрібно згадувати у нашому ефірі.
У перші два – три роки нашого ефіру на нашу адресу та до виконавчих органів влади нерідко зверталися ветерани – комуністи з претензією, що ми згадуємо у своїх радіопередачах про січових стрільців, героїв УПА то що. Приходилося пояснювати авторам цих звернень та чиновникам, що то історія України та її народу.
- А чи мають свій ефірний час представники інших національно - культурних центрів області?
Практично ровесниками нашої радіопередачі, являються радіопередачі татаробашкирського та німецького центрів. Хоча у 1997 році практично було виділено радіо ефір усім центрам, хто бажав цього. Але витримали випробовування часом та радіо ефіром лише наших три осередки.
Щоправда, не регулярно, але випускає в ефір свою радіопередачу і філіал нашого товариства «Криниці» з міста Аксу, де головує пані Галина Калюга.
Слід зазначити, що, починаючи з 1998 року справою виділення радіо-ефіру для національно-культурних центрів, опікується Секретаріат обласної Асамблеї народу Казахстану. Та й працівники обласного радіо стараються у всьому нам йти на зустріч.
- Михайле Сергійовичу. Щоб Ви хотіли побажати своїм радіослухачам та й читачам нашого часопису напередодні новорічних та різдвяних свят?
- Здоров’я і щастя, радощів та любові, злагоди і добробуту кожному казахстанцеві і у кожну сім’ю!
Нехай з нового 2010 року і у інших містах Казахстану появиться своя радіопередача українською мовою.
Ну, а мені залишається привітати редакційну Колегію радіопередачі «Українська родина»та», мого співбесідника – редактора радіопередачі, Михайла Парипсу і усіх її радіослухачів з 15 – річчям від дня започаткування їх радіопередачі. І побажати усім павлодарцям, щоб їх радіопередача і на далі була рупором у розбудові української ідеї на теренах Надіртишшя.
А ще будемо мати милу надію, що збудуться побажання пана Михайла і у 2010 році у Казахстані появляться нові українські радіопередачі. Адже початок у цій справі ми уже маємо, який сьогодні може служити взірцем для послідовників українського радіо ефіру.
То ж вірмо, що воно так і буде!
* * *
Ольга Голованчук,
світлина О. Пархоменка |
|
|
Технології
