джерелами забрудненн¤,* (тис. т)
—оц≥оеколог≥чний п≥дх≥д до здоров`¤ передбачаЇ побудову гармон≥йних в≥дносин м≥ж сусп≥льним ≥ природним оточенн¤м людини; це ≥ Ї сутн≥стю процесу створенн¤ спри¤тливих середовищ.
Ќин≥ дисципл≥нарний п≥дх≥д до вивченн¤ еколог≥чних проблем р≥зними науками (б≥олог≥Їю, медициною, х≥м≥Їю, геолог≥Їю, географ≥Їю, економ≥кою, юриспруденц≥Їю, техн≥чними науковими д≥сципл≥нами тощо), зм≥нив м≥жд≥сципл≥нарний п≥дх≥д, що породило в≥дносно нову науку - соц≥оеколог≥ю. «а визначенн¤м пров≥дного в≥тчизн¤ного фах≥вц¤ з соц≥оеколог≥њ професора √.ќ. Ѕачинського, це Ї ≥нтегральна м≥жд≥сципл≥нарна наука, що вивчаЇ законом≥рност≥ взаЇмод≥њ сусп≥льства ≥ природи, розробл¤Ї науков≥ принципи гармон≥зац≥њ ц≥Їњ взаЇмод≥њ. —оц≥оеколог≥¤ складаЇтьс¤ з галузевих п≥дрозд≥л≥в ≥ ≥нтегративного ¤дра. √алузев≥ п≥дрозд≥ли соц≥оеколог≥њ Ц це спец≥ал≥зован≥ п≥дрозд≥ли традиц≥йних наук: б≥олог≥њ (еколог≥¤), медицини (еколог≥¤ людини), х≥м≥њ (б≥огеох≥м≥¤), геолог≥њ (≥нженерна геолог≥¤), географ≥њ (геоеколог≥¤), економ≥ки (економ≥ка природокористуванн¤), юриспруденц≥њ (соц≥оеколог≥чне право), техн≥чних наук (еколог≥чна технолог≥¤), що вивчають в≥дпов≥дн≥ аспекти взаЇмод≥њ сусп≥льства з навколишн≥м середовищем. ≤нтегративне ¤дро соц≥оеколог≥њ становить Їдн≥сть њњ теоретичного ≥ прикладного напр¤м≥в. ƒо теоретичноњ функц≥њ належить вивченн¤ законом≥рностей взаЇмод≥њ природного та соц≥ального компонент≥в у соц≥оекосистемах, а до прикладноњ функц≥њ - моделюванн¤ соц≥оекосистем з метою њх оптим≥зац≥њ ≥ керуванн¤ розвитком ≥з забезпеченн¤ гармон≥њ м≥ж природою ≥ соц≥умом. “аке моделюванн¤ зд≥йснюЇтьс¤ пров≥дним методом соц≥оеколог≥њ - математико-картограф≥чним моделюванн¤м соц≥оекосистем. ÷ей метод усп≥шно використаний в ”крањн≥ ще в перш≥й половин≥ 80-х рок≥в, коли √. Ѕачинськ≥й ≥з сп≥вроб≥тниками розробив математико-картограф≥чну модель оптимального функц≥онального зонуванн¤ Ћьв≥вськоњ обласноњ екосистеми, що послугувала п≥дгрунт¤м дл¤ соц≥ально-економ≥чноњ програми розвитку Ћьв≥вськоњ област≥ до 2005 року.
—оц≥оеколог≥¤ охоплюЇ багато аспект≥в взаЇмод≥њ сусп≥льства ≥ природи - географ≥чн≥ (властивост≥ географ≥чноњ оболонки «емл≥ на певн≥й територ≥њ), б≥олог≥чн≥ (взаЇмод≥¤ тваринного ≥ рослинного св≥ту пом≥ж собою ≥ з середовищем, структура ≥ функц≥онуванн¤ територ≥альних екосистем), геолог≥чн≥ (взаЇмод≥¤ ≥нженерних споруд людини з навколишн≥м геосередовищем), грунтознавч≥ (оптим≥зац≥¤ господарюванн¤ з позиц≥й припиненн¤ руйнуванн¤ грунт≥в), г≥дролог≥чн≥ ≥ г≥дрогеолог≥чн≥ (рац≥ональна взаЇмод≥¤ з компонентами г≥дросфери «емл≥), метеоролог≥чн≥ (протид≥¤ забрудненню атмосфери, пог≥ршенню кл≥мату тощо), медичн≥ (безпосередн≥й вплив середовища на здоров`¤), технолог≥чн≥ (взаЇмод≥¤ технолог≥чних ≥ природних процес≥в у напр¤м≥ зменшенн¤ шк≥дливих насл≥дк≥в науково-техн≥чного прогресу), економ≥чн≥ (результат рац≥онального господарюванн¤ за умови збереженн¤ р≥вноваги геоекосистем), юридичн≥ (соц≥оеколог≥чне право, охорона природного оточенн¤). ”с≥ ц≥ аспекти так чи ≥накше стосуютьс¤ проблеми громадського ≥ ≥ндив≥дуального здоров`¤. јле, зважаючи на великий обс¤г накопичених знань, в цьому розд≥л≥ можливо розгл¤нути т≥льки де¤к≥ положенн¤ медичного ≥ б≥олог≥чного аспекта соц≥оеколог≥њ, тобто тих, що найб≥льше торкаютьс¤ проблеми здоров`¤. ќсновний зм≥ст еколог≥чноњ складовоњ соц≥оеколог≥чного п≥дходу до здоров`¤ - захист природного ≥ штучного середовища та збереженн¤ ресурс≥в, що њх надала природа ≥ створюють люди.
” 1866 роц≥ ≈рнст √еккель вв≥в науковий терм≥н Уеколог≥¤Ф. “ак було названо науку про спос≥б житт¤ тварин ≥ њх багатосторонн≥ та складн≥ звТ¤зки з орган≥чним та неорган≥чним природним середовищем, включаючи њх повед≥нку та розповсюдженн¤. “од≥ √еккель не м≥г передбачити, що сто рок≥в по тому це пон¤тт¤, пройшовши значн≥ зм≥ни, набуде набагато ширшого зм≥сту.
«а цей час, особливо за останн≥ пТ¤тдес¤т
рок≥в, еколог≥¤ перетворилась на фундаментальну галузь знань, що ор≥Їнтована на
вивченн¤ природних взаЇмозвТ¤зк≥в м≥ж живим орган≥змом та навколишн≥м
середовищем. Ќин≥ у звТ¤зку з багатосторонн≥м впливом людини на природн≥ системи
планети еколог≥¤ розгл¤даЇтьс¤ ¤к:
1) частина б≥олог≥њ, що вивчаЇ в≥дношенн¤ орган≥зму
(особи, попул¤ц≥њ, б≥оценозу тощо) та навколишнього середовища, у тому числ≥
еколог≥ю ≥стот (аутеколог≥¤), попул¤ц≥й (попул¤ц≥йна еколог≥¤, демеколог≥¤) та
сусп≥льств (с≥неколог≥¤);
2) дисципл≥на, що вивчаЇ загальн≥ закони функц≥онуванн¤
екосистем р≥зного ≥Їрарх≥чного р≥вн¤;
3) комплексна наука, що розгл¤даЇ середовище мешканн¤
живих ≥стот (включаючи людину);
4) галузь знань, що розгл¤даЇ де¤ку сукупн≥сть предмет≥в
та ¤вищ з точки зору обТЇкта (¤к правило, живого або за участ≥ живого), що
вважаЇтьс¤ центральним у ц≥й сукупност≥. ¬ивченн¤ загальних законом≥рностей
взаЇмов≥дносин природи та сусп≥льства вид≥л¤ютьс¤ в особливий напр¤м Ц еколог≥ю
людини.
¬и¤вл¤ючи злочинну безпечн≥сть, людина, впливаючи на природу, швидко зм≥нюЇ природне середовище ≥снуванн¤. Ќа м≥сц≥ природного середовища, що залишалось в≥дносно незайманим, виникають культурн≥ ландшафти та м≥ськ≥ агломерац≥њ. ќзера та р≥чки, Укровоносн≥ судини суходолуФ, перетворюютьс¤ в стоки нечистот та промислових в≥дход≥в. јтмосфера все б≥льше ≥ б≥льше забруднюЇтьс¤ аерозол¤ми та газами, при чому нер≥дко отруйними. ¬ результат≥ швидко б≥дн≥Ї тваринний та рослинний св≥т. Ћюдина Ц найб≥льш обдарований та могутн≥й представник всього живого на «емл≥ Ц спричинила у нашому стол≥тт≥ перетворенн¤ природного обличч¤ планети, ≥ перш за все, њњ рослинного ≥ тваринного царства. ¬изнанн¤ того, що людина Ї нев≥дТЇмною частиною природного середовища, породило нову науку Ц Уеколог≥ю людиниФ. ƒл¤ б≥олог≥в, еколог≥в та ≥нших природознавц≥в п≥дх≥д до природи, що вит≥каЇ лише ≥з утил≥тарних ≥нтерес≥в людини, звичайно, у¤вл¤Їтьс¤ занадто вузьким та односторонн≥м. ≈колог≥ю людини можна розгл¤дати ¤к науку, що зараз робить перш≥, дуже незначн≥ кроки на шл¤ху до своЇњ майбутньоњ значущост≥ - повного затвердженн¤ принципово ≥ншого пр≥оритету в систем≥ взаЇмостосунк≥в "людина-природа", нового погл¤ду на м≥сце ≥ роль людини у природних процесах. ƒл¤ б≥льшост≥ пол≥тичних та економ≥чних д≥¤ч≥в швидке усв≥домленн¤ пр≥оритету в≥чних ≥нтерес≥в природи перед тимчасовими ≥нтересами людини Ї певною революц≥Їю мисленн¤ ≥, в≥дпов≥дно, практичних д≥й. —учасн≥ знанн¤ про природн≥ процеси потребують розгл¤дати всю р≥зноман≥тну сукупн≥сть оточуючого середовища ¤к Їдине ц≥ле. Ѕуло б нереальним оч≥кувати, що такий поворот у св≥домост≥ людей, у тому числ≥ тих, хто приймаЇ р≥шенн¤, в≥дбудетьс¤ не сьогодн≥-завтра. ќчевидно, потр≥бен час, поки правильний п≥дх≥д до розум≥нн¤ в≥дносин природи ≥ людини стане загальновизнаним, але б≥да формуванн¤ "еколог≥чного" типу мисленн¤ в тому, що воно майже завжди зап≥знюЇтьс¤, особливо у недостатньо розвинутих, з економ≥чноњ точки зору, сусп≥льствах.
ѕитанн¤, чи можуть люди завдавати лиха своЇму б≥олог≥чному виду, зм≥нюючи природу, в друг≥й половин≥ XX стол≥тт¤ вже не потребуЇ в≥дпов≥д≥. ѕерел≥к еколог≥чних катастроф св≥тового масштабу, започаткованих атомними вибухами у ’≥росим≥ ≥ Ќагасак≥, пост≥йно поповнюЇтьс¤. Ќаприк≥нц≥ стол≥тт¤, коли зменшилас¤ ≥мов≥рн≥сть глобального застосуванн¤ атомноњ зброњ, на перший план висуваютьс¤ ≥нш≥ чинники. “ак, застосовуючи б≥льш нов≥ та б≥льш досконал≥ техн≥ку ≥ технолог≥ю, люди прагнуть створити середовище ≥снуванн¤ по можливост≥ не залежне в≥д Укаприз≥вФ природи. ћаЇ м≥сце протиставленн¤ ≥нтерес≥в людини ≥ природи, ≥ у певних колах й дос≥ пануЇ хибна теза стосовно того, що люди д≥йсно Ї володар¤ми природи. ≤гноруЇтьс¤ положенн¤ про те, що людина, хоча й Ї творчою ≥стотою, проте сама Ї твор≥нн¤м природи ≥ залишаЇтьс¤ њњ нев≥дТЇмною, залежною частиною. ¬она не випадаЇ ≥з загального еколог≥чного кругооб≥гу б≥осфери планети. Ќав≥ть лише те, що њњ ≥снуванн¤ залежить в≥д на¤вност≥ у достатн≥й к≥лькост≥ кисню в атмосфер≥, сон¤чного св≥тла ≥ води, доводить, ¤кою значною м≥рою цей творець п≥дпор¤дкований законам природи. У¬с≥ жив≥ ≥стоти, включаючи людину, Ц п≥дкреслюЇ американський еколог Ѕ. оммонер, Ц ¤к ≥ вс¤ њњ д≥¤льн≥сть на поверхн≥ «емл≥, повТ¤зана з розвитком техн≥ки, промислового виробництва та с≥льського господарства, п≥дпор¤дковуютьс¤ загальним взаЇмоповТ¤заним цикл≥чним процесам, кругооб≥гу чотирьох в≥домих елемент≥в, основних складових будь-¤кого житт¤ та навколишнього природного середовища: кисню, вуглецю, водню та азотуФ.
Ќехтуванн¤ ≥нтересами природного середовища на користь господарськ≥й вигод≥ призводить до траг≥чних насл≥дк≥в. «агально в≥дом≥ де¤к≥ випадки отруЇнн¤ навколишнього середовища, наприклад, катастроф≥чний смог (густий туман ≥з дом≥шкою диму ≥ промислових газ≥в) у Ћондон≥ 1952 року за 5 дн≥в спричинив загибель близько 5 тис. мешканц≥в.
ќднак все ж таки нееп≥зодичн≥ катастрофи Ї головною небезпекою дл¤ людства. «начно п≥дступн≥ше д≥ють пост≥йн≥ витоки, нав≥ть у невелик≥й к≥лькост≥, р≥зноман≥тних отруйних речовин. ѓх сп≥льний тривалий та р≥зносторонн≥й вплив, згубн≥ насл≥дки ≥нод≥ одразу не пом≥тн≥. ожна людина ще до народженн¤ отримуЇ певну частку виробничих шк≥дливих речовин, таких, ¤к аерозол≥, гази, пол≥хлорб≥фен≥ли та ≥нш≥ хлорован≥ вуглеводи, а також в≥дходи пестицид≥в, свинець, ртуть, ≥нш≥ метали у вигл¤д≥ пилу або розчин≥в. Ќе останню роль в цьому в≥д≥грають ≥ рад≥оактивн≥ речовини, що поступово накопичуютьс¤ в орган≥зм≥.
Ќебезпеку, що загрожуЇ людству у звТ¤зку з сучасною еколог≥чною кризою, можна подолати, лише реал≥зувавши комплекс заход≥в щодо еколог≥чноњ безпеки. ѕ≥д еколог≥чною безпекою сл≥д розум≥ти такий стан системи Уприрода Ц техн≥ка Ц людинаФ, котрий забезпечуЇ збалансовану взаЇмод≥ю природних, техн≥чних та соц≥альних систем, формуванн¤ природно-культурного середовища, що в≥дпов≥даЇ сан≥тарно-г≥г≥Їн≥чним, естетичним та матер≥альним потребам жител≥в кожного рег≥ону «емл≥ при збереженн≥ природно-ресурсного та еколог≥чного потенц≥алу природних систем ≥ здатност≥ б≥осфери в ц≥лому до саморегулюванн¤. ¬ажливою складовою еколог≥чноњ безпеки Ї стан захищеност≥ особистост≥, сусп≥льства та держави в≥д загроз, що створюютьс¤ стих≥йними лихами та техногеннимичинниками.
≈колог≥чна безпека не може бути забезпечена лише природоохоронними д≥¤ми з в≥дривом в≥д соц≥альних, економ≥чних, пол≥тичних ≥ демограф≥чних проблем. ¬с≥ вони наст≥льки взаЇмоповТ¤зан≥, що вир≥шенн¤ кожноњ з них може бути знайдено лише при њх сп≥льному розгл¤д≥.
–≥вень небезпеки (безпеки) може бути досить р≥зним. Ќав≥ть невелике в≥дхиленн¤ ¤кост≥ навколишнього середовища в≥д норми Ї небезпечним дл¤ людини або ≥ншого субТЇкта. јле у де¤ких рег≥онах «емл≥ це в≥дхиленн¤ дос¤гло великих розм≥р≥в ≥ оц≥нюЇтьс¤ ¤к Уеколог≥чне лихоФ або Уеколог≥чна катастрофаФ. «а де¤кими показниками небезпека загрожуЇ увсьому св≥тов≥. “ому еколог≥чна безпека повинна розгл¤датис¤ ¤к пр≥оритетний принцип розвитку вс≥х крањн св≥ту.
ѕри визначенн¤ норм стану природних систем ≥ ¤кост≥ навколишнього середовища постають значн≥ труднощ≥. ÷≥ норми визначаютьс¤ людиною, котра в своњх судженн¤х Ї досить субТЇктивною.
Ќ.‘.–еймерм вважаЇ, що ¤к≥сть житт¤ дос¤гаЇ
максимуму, коли зб≥гаютьс¤ життЇв≥ стереотипи ≥ можливост≥ њх реал≥зац≥њ. ¬≥н же
даЇ таку класиф≥кац≥ю потреб людини:
1. елементарн≥, базов≥: њжа, вода, житло, пов≥тр¤,
земна поверхн¤ ¤к базис дл¤ житт¤ та д≥¤льност≥;
2. вторинн≥, ≥нформац≥йн≥ (позбавленн¤ людини
адекватноњ ≥нформац≥њ спричинюЇ орган≥чн≥ захворюванн¤);
3. псевдопотреби (шк≥длив≥ звички).
—п≥вв≥дношенн¤ м≥ж даними видами потреб зм≥нюЇтьс¤ прот¤гом ≥сторичного часу. ѕотр≥бен пошук њх збалансованоњ комб≥нац≥њ (звичайно, з максимальним обмеженн¤м потреб третього типу).
јле кр≥м ≥нтерес≥в ≥ потреб людини Ї У≥нтересиФ природи. Ќехтуванн¤ ними вже призвело до великих втрат дл¤ людини.
Ќа¤вн≥сть багатьох субТЇкт≥в Ц людини,
рослин, тварин, угрупованн¤ орган≥зм≥в, с≥льськогосподарських культур, б≥осфери,
соц≥уму в межах певноњ територ≥њ, людства в ц≥лому Ц передбачаЇ на¤вн≥сть у
кожного з них власного оточуючого середовища. “ак, оточуюче середовище людини
включаЇ:
Ј природн≥ системи:
геосистеми, ландшафти, геолог≥чне середовище тощо;
Ј кваз≥природн≥ системи, що утворюють Удругу природуФ,
тобто пол¤, сади, парки, водосховища тощо;
Ј техн≥чне середовище: знанн¤, машини, шахти, л≥н≥њ
електропередач тощо;
Ј соц≥альне
середовище: потоки ≥нформац≥њ, взаЇмов≥дносини з ≥ншими людьми, психолог≥чний
кл≥мат тощо.
ћ≥ж ≥нтересами людини та ≥нших субТЇкт≥в нер≥дко виникають суперечност≥. Ќаприклад, дл¤ людини найб≥льш оптимальним Ї сп≥вв≥дношенн¤ температури в межах 20-240—, вологост≥ пов≥тр¤ Ц 50-60%. ƒл¤ росту ≥ розвитку рослин найспри¤тлив≥шими Ї б≥льш висок≥ температури та п≥двищена висока волог≥сть. “ому виникаЇ проблема знаходженн¤ оптимального сп≥вв≥дношенн¤ параметр≥в середовища дл¤ р≥зних субТЇкт≥в.
≈колог≥чн≥ проблеми по-р≥зному ви¤вл¤ютьс¤ на локальному, рег≥ональному та планетарному р≥вн¤х. ќстанн≥й потребуЇ особливоњ уваги, оск≥льки розвиток кризи у масштабах вс≥Їњ «емл≥ неминуче призведе до руйнуванн¤ регул¤ц≥йних механ≥зм≥в б≥осфери.
√лобальна криза ви¤вл¤Їтьс¤ в таких
формах:
Ј забрудненн¤ природних
середовищ (атмосфери, —в≥тового океану, грунту, п≥дземних вод тощо) в≥дходами
виробництва;
Ј нестача
ресурс≥в;
Ј деградац≥¤ грунт≥в та
л≥с≥в, зменшенн¤ б≥олог≥чноњ р≥зноман≥тност≥.
Ќайб≥льш небезпечними Ї два
процеси:
Ј зб≥льшенн¤ вм≥сту
—ќ2 в атмосфер≥, повТ¤зане ≥з
спалюванн¤м орган≥чного палива;
Ј руйнуванн¤ озонового шару п≥д д≥Їю газ≥в групи
фреон≥в.
” багатьох випадках еколог≥чн≥ проблеми перепл≥таютьс¤ ≥з соц≥ально-економ≥чними. “акий комплексний характер мають енергетична, продовольча та демограф≥чна проблеми, в≥дстал≥сть крањн третього св≥ту та ≥н.
‘ормуванн¤ еколог≥чних ситуац≥й повТ¤зане ¤к ≥з зовн≥шн≥ми впливами на еколог≥чн≥ обТЇкти, так й з властивост¤ми самих обТЇкт≥в, характером њх функц≥онуванн¤. ¬плив на еколог≥чний обТЇкт викликаЇ його реакц≥ю, що залежить не т≥льки в≥д сили впливу, а й в≥д таких чинник≥в: ст≥йкост≥ обТЇкта, його адаптивних можливостей та в≥дпов≥дност≥ типу впливу типам процес≥в, що в≥дбуваютьс¤ в самому обТЇкт≥.
—т≥йк≥сть геосистем (ландшафт≥в, водоймищ,
б≥оценоз≥в, р≥чкових систем та ≥н.) про¤вл¤Їтьс¤ в р≥зних формах :
Ј
пружн≥сть, або буферн≥сть, геосистем, тобто њх
здатн≥сть помТ¤кшувати зовн≥шн≥ впливи, збер≥гаючи своњ головн≥
властивост≥;
Ј в≥дновлюван≥сть
геосистем, тобто здатн≥сть геосистем в≥дновлювати своњ характеристики п≥сл¤
порушенн¤ структури (наприклад, в≥дновленн¤ л≥су п≥сл¤ пожеж≥);
Ј
здатн≥сть до самоочищенн¤ в≥д забруднень.
ѕевною м≥рою ц¤ здатн≥сть аналог≥чна попередн≥й;
Ј адаптивн≥ можливост≥ геосистем, њх здатн≥сть
пристосовуватис¤ до умов, що зм≥нюютьс¤, не допускаючи зм≥ни головних рис своЇњ
структури;
Ј ≥нертн≥сть геосистем,
в≥дсутн≥сть њх реакц≥њ на де¤к≥ види вплив≥в.
≈фективн≥сть впливу на геосистему далеко не завжди безпосередньо залежить в≥д сили впливу. Ќе менше значенн¤ маЇ в≥дпов≥дн≥сть типу впливу типов≥ структури обТЇкта. Ќаприклад, дл¤ фотосинтезу потр≥бна не будь-¤ка енерг≥¤, а в ≥нтервал≥ 0,4-0,76 мкм. ўоб викликати рух сн≥гових мас на схилах г≥р, нер≥дко досить крику або постр≥лу. ¬ цьому випадку вплив маЇ свого роду сигнальний характер, тобто Ї випадки, коли впливи незначноњ к≥лькост≥ речовини або енерг≥њ привод¤ть в д≥ю велик≥ маси, що маЇ згубн≥ насл≥дки. ћаЇ значенн¤ також час впливу. “ак, у рослинному св≥т≥ атмосферн≥ опади значно ефективн≥ш≥ на стад≥њ кущенн¤ та виходу в трубку рослини, н≥ж при дозр≥ванн≥ плод≥в або колос≥нн≥ злак≥в. ¬загал≥ насл≥дки вплив≥в обумовлюють багато характеристик. “ак, ступ≥нь забрудненн¤ пов≥тр¤ного басейну залежить не меншою м≥рою в≥д характеру погоди, характеру рельЇфу, н≥ж в≥д к≥лькост≥ викинутих забруднюючих речовин.
“аким чином, впливи (природний або антропогенний) залежать в≥д властивостей геосистем, що спричин¤ють насл≥дки у форм≥ зм≥ни еколог≥чного стану, економ≥чних та соц≥альних характеристик.
Ћюдина може пристосовуватис¤ до еколог≥чних ситуац≥й та регулювати њх у певних межах. ÷е дос¤гаЇтьс¤ за допомогою д≥й та засоб≥в технолог≥чного, правового, орган≥зац≥йного, економ≥чного. науково-≥нформац≥йного, арх≥тектурно-планового, ландшафтно-мел≥оративного та осв≥тнього-виховного характеру, у результат≥ рац≥ональноњ територ≥альноњ орган≥зац≥њ господарськоњ д≥¤льност≥ на основ≥ м≥жнародного сп≥вроб≥тництва.
—оц≥ально-психолог≥чн≥ стратег≥њ виход¤ть з
того, що джерела еколог≥чноњ кризи закладено в ≥деолог≥њ споживанн¤, що с¤гаЇ
початкових етап≥в ≥снуванн¤ людини в оточенн≥ природних стих≥й. ƒл¤ подоланн¤
еколог≥чноњ кризи необх≥дно зм≥нити ≥деолог≥ю ставленн¤ до природи, визнати себе
частиною природи, визнати за природою т≥ ж права, що Ї у людини. ¬с≥ сучасн≥
цив≥л≥зац≥њ виникли на початку голоцену, коли люди оволод≥ли землеробством та
скотарством. —творенн¤ штучних екосистем виокремило людину ≥з живого св≥ту.
Ѕоротьба ≥з стих≥¤ми сформувала св≥тогл¤д п≥дкоренн¤ природи. “ехн≥чний прогрес
прив≥в процес покоренн¤ природи до кризового р≥вн¤, що примушуЇ виробл¤ти нову
цив≥л≥зац≥йну парадигму. як≥ принципи повинн≥ бути покладен≥ в основу ц≥Їњ
парадигми?
Ј Ќеобх≥дно узгоджувати
своњ потреби ≥з ресурсами та еколог≥чними можливост¤ми планети.
Ј
—уто техн≥чного ≥ технолог≥чного р≥шенн¤
проблеми подоланн¤ кризи не ≥снуЇ.
Ј Ћюдству необх≥дно перегл¤нути шкалу ц≥нностей ≥
перебудувати сам процес розвитку людства. ÷ей крок за своњм значенн¤м Ї
аналог≥чним процесу перебудови системи ≥снуванн¤ людства, ¤кий ставс¤ в епоху
неол≥тичноњ революц≥њ.
Ј ѕерех≥д до
новоњ цив≥л≥зац≥њ неможливо зд≥йснювати директивними методами, тому що спектр
р≥вн≥в соц≥ально-економ≥чного розвитку держав, рел≥г≥йних, етичних ≥
соц≥о-культурних критер≥њв дуже р≥зноман≥тний, великий, ≥ тому ц≥л≥ народи
багато в чому не зб≥гаютьс¤. Ќеобх≥дно винайти консенсус р≥зних народ≥в та
держав.
«розум≥ло, що найважлив≥ший аспект згубност≥ насл≥дк≥в еколог≥чно небезпечних ¤вищ перш за все пов`¤заний ≥з здоров`¤м людини.
«доровТ¤ та хвороба людини Ц насл≥док впливу навколишнього середовища. «доровТ¤ не можна розгл¤дати ¤к дещо незалежне, автономне. ¬оно Ї результатом впливу соц≥альних та природних чинник≥в. √≥гантськ≥ темпи ≥ндустр≥ал≥зац≥њ та урбан≥зац≥њ при певних соц≥альних умовах можуть спричинити порушенн¤ еколог≥чноњ р≥вноваги та викликати деградац≥ю не т≥льки середовища, а й здоровТ¤ людей. Ќеспри¤тлив≥ чинники навколишнього природного середовища впливають приблизно однаково на особливост≥ захворюванн¤ людей в крањнах з р≥зним соц≥альним устроЇм. јле негативний вплив цих чинник≥в можна нейтрал≥зувати, помТ¤кшити, практично звести до м≥н≥муму де¤кими чинниками соц≥ального характеру: особливост¤ми виробничих в≥дносин, системою охорони здоровТ¤, ставленн¤м сусп≥льства до здоровТ¤ та захворювань людини та ≥н.
—утн≥сть концепц≥њ взаЇмов≥дносин людини ≥ природи заключаЇтьс¤ в потреб≥ перетворенн¤ навколишнього середовища у в≥дпов≥дност≥ до потреб орган≥зму та науково обгрунтованих г≥г≥Їн≥чних характеристик, що забезпечують ф≥зичне та псих≥чне здоровТ¤ людини. Ќеобх≥дно створити таке еколог≥чне оточенн¤, котре за своњми найважлив≥шими характеристиками в≥дпов≥дало б не т≥льки б≥олог≥чним, а й псих≥чним, естетичним потребам всеб≥чно розвиненоњ людини.
«доровТ¤ Ц не т≥льки в≥дсутн≥сть хвороби. ÷е також ≥ здатн≥сть орган≥зму швидко адаптуватис¤ до умов середовища, що пост≥йно зм≥нюютьс¤, здатн≥сть до оптимального виконанн¤ профес≥йних та ≥нших функц≥й, ¤к сусп≥льних, так ≥ б≥олог≥чних. Ќеобх≥дно п≥дкреслити, що людина не може пристосуватис¤ до будь-¤ких зм≥н середовища, хоча њњ адаптац≥йн≥ можливост≥ досить вагом≥. јле адаптац≥¤ маЇ своњ обмеженн¤. «ростаюч≥ темпи зм≥ни навколишнього природного середовища призвод¤ть до порушенн¤ взаЇмозвТ¤зку м≥ж ним ≥ людиною, зниженню р≥вн¤ над≥йност≥ функц≥онуванн¤ адаптивних можливостей орган≥зму.
Ќеобх≥дно в≥дм≥тити Ц середовище, що зм≥нюЇтьс¤, може вм≥щувати так≥ речовини, з ¤кими орган≥зм в ход≥ еволюц≥њ не стикаЇтьс¤, тому не маЇ в≥дпов≥дних анал≥заторних систем, ¤к≥ б сигнал≥зували про њх на¤вн≥сть. ” звТ¤зку з цим зрозум≥ти характер формуванн¤ здоровТ¤ ≥ патолог≥њ сучасноњ людини у в≥дрив≥ в≥д тих зм≥н, що в≥дбуваютьс¤ в навколишньому середовищ≥, неможливо.
≤.–.√олубЇв та ≥нш≥ досл≥дники (1981 р.)
порушують питанн¤ про створенн¤ ≥нформац≥йноњ системи УздоровТ¤ населенн¤ Ц
навколишнЇ середовищеФ Ц «ЌЦЌ—. ƒан≥ дл¤ нењ можуть бути з≥бран≥ через державну
статистичну зв≥тн≥сть. «авданн¤ державноњ ≥нформац≥йноњ системи «ЌЦЌ— м≥ститьс¤
в збор≥ даних про забрудненн¤ навколишнього середовища, стан здоровТ¤ населенн¤.
« урахуванн¤м чисельност≥ та складу населенн¤ ц≥ дан≥ п≥дл¤гатимуть в≥дпов≥дн≥й
обробц≥. ƒержавна ≥нформац≥йна система «ЌЦЌ— може складатис¤ з трьох самост≥йних
≥нформац≥йних п≥дсистем, ¤к≥ створюютьс¤ р≥зними за в≥домчою приналежн≥стю
установами. “ак, зб≥р ≥нформац≥њ про стан здоровТ¤ населенн¤ (п≥дсистема
УздоровТ¤ населенн¤Ф) зд≥йснюватиметьс¤ органами охорони здоровТ¤ (у
пол≥кл≥н≥ках, л≥карн¤х, диспансерах, консультац≥¤х тощо); про чисельн≥сть та
склад населенн¤ (п≥дсистема Учисельн≥сть населенн¤Ф) Ц органами територ≥ального
(м≥ського тощо) статистичного управл≥нн¤; про забрудненн¤ навколишнього
середовища (п≥дсистема УнавколишнЇ середовищеФ) Ц сп≥льно органами сан≥тарноњ
служби та ƒержг≥дромету. ¬с¤ ≥нформац≥¤ в≥д вказаних установ може надходити на
територ≥альну санеп≥дстанц≥ю, де обробл¤тиметьс¤ та анал≥зуваметьтис¤. јнал≥з
≥нформац≥њ може зд≥йснюватис¤ на р≥зних р≥вн¤х орган≥зац≥њ ≥нформац≥йноњ
системи: на р≥вн≥ м≥ста, област≥, республ≥ки, на р≥вн≥ вс≥Їњ крањни. ƒержавна
система «ЌЦЌ— може створюватис¤ поступово, за к≥лька етап≥в, що в≥др≥зн¤тимутьс¤
терм≥ном впровадженн¤ ≥ к≥льк≥стю показник≥в щодо стану здоровТ¤ та забрудненн¤
навколишнього середовища, що реЇструютьс¤. ћатер≥али про стан здоровТ¤
населенн¤, що зм≥нюЇтьс¤ у звТ¤зку ≥з забрудненн¤м навколишнього середовища, та
≥нформац≥¤ про характер цього забрудненн¤ дозвол¤ть б≥льш обгрунтовано, н≥ж на
сьогодн≥, регулювати ¤к≥сть навколишнього середовища з метою охорони та
зм≥цненн¤ здоровТ¤ населенн¤ м≥ста (рег≥ону, област≥ тощо).
јнтропогенне забрудненн¤ природи спричинило порушенн¤
р≥вноваги в б≥осфер≥ ≥ стало суттЇвою сучасною проблемою. ¬становлено, що
населенн¤ багатьох м≥ст ≥ с≥л ”крањни зазнаЇ д≥њ впливу чинник≥в навколишнього
середовища у р≥вн¤х, що перевищують гранично допустим≥ величини ≥ негативно позначаютьс¤ на стан≥
здоров`¤.
¬елике значенн¤ маЇ вивченн¤ стану здоровТ¤
у звТ¤зку ≥з р≥зноман≥тними зм≥нами ¤кост≥ навколишнього середовища, що
спричинен≥ подальшим ростом промислового виробництва, посиленим розвитком
автотранспорту.
ќсновним
забруднювачем атмосферного пов≥тр¤ в ”крањн≥, ¤к ≥ скр≥зь, Ї промислов≥сть: вона
робить майже вдв≥ч≥ б≥льше шк≥дливих викид≥в, н≥ж автотранспорт (в≥дпов≥дно 65 ≥
35 %).
—еред промислових
об`Їкт≥в основними забруднювачами
атмосферного пов≥тр¤ Ї п≥дприЇмства теплоенергетики (близько 29 % ус≥х шк≥дливих викид≥в у атмосферу). «агалом, на
рахунок енергетичноњ, металург≥йноњ та вуг≥льноњ промисловост≥ можна в≥днести
в≥дпов≥дно 33, 25 ≥ 23 % ус≥х
забруднюючих речовин, що викидаютьс¤ в атмосферу, п≥дприЇмств х≥м≥чноњ та
нафтох≥м≥чноњ промисловост≥ - 2 %.
Ќайб≥льша частка викид≥в припадаЇ на ƒонецько-ѕридн≥провський рег≥он - 79
% загального обс¤гу викид≥в у
крањн≥.
јвтотранспорт в ”крањн≥
витрачаЇ велик≥ обс¤ги палива ≥ Ї джерелом викид≥в понад 49 % оксид≥в вуглецю, близько 30 % вуглеводн≥в та 20 % окисл≥в азоту загальноњ к≥лькост≥ викид≥в цих
речовин у атмосферу щор≥чно. р≥м того, автотранспорт Ї забруднювачем свинцем. ”
де¤ких м≥стах викиди автотранспорту становл¤ть в≥д 60 до 90 % загальноњ к≥лькост≥ викид≥в (Ћуцьк, ∆итомир,
”жгород, ≤вано-‘ранковськ, ‘аст≥в, ≥ровоград, ѕолтава, –≥вне, “ерноп≥ль,
’мельницький, ”мань, „ерн≥вц≥).
ўор≥чно в атмосферу викидаЇтьс¤ велика к≥льк≥сть
забруднюючих речовин. –азом з тим анал≥з динам≥ки њх надходженн¤ за останн≥ роки
св≥дчить про зниженн¤ викид≥в в≥д стац≥онарних джерел. “ак, за пер≥од з 1993 по
1998 р≥к викиди забруднюючих речовин у атмосферу в≥д стац≥онарних джерел
зменшилис¤ на 3254,1 тис. т, або на 44,5 %. 1998 року викиди становили 4054,2 тис. т на р≥к.
| |
